Цікаво, що у рубриці «Прямий ефір» головної сторінки мій допис не відображається, хоча перші декілька десятків хвилин від там був. Зараз же видно лише допис попереднього автора. Випадковість? Хтоза…
Вітаю, Галино! Тема цікава і для фахівців важлива. Прикро, що коментарів обмаль. Декілька думок:
1. Ви точно знаєте, що слово «лате» акцентується на першому складі, але це знання саме по собі доказом бути не може. Колись відомий український мовознавець пан Василь Винницький писав, що в невідмінюваних іменниках іншомовного походження акцентування в цілому відповідає наголошуванню слів тих мов, із яких вони запозичені, проте в деяких випадках на шляху запозичення є мова-посередник, яка наголос зміщує. Справді, італійці наголошують так, як ви, але для українських мовців такий доказ є прескриптивним. Далі.
2. З Ваших слів можна зрозуміти, що факт певного слововживання протягом двох поколінь є достатнім, аби «узаконити» таке слововживання всупереч законам словотворення та чергування звуків, які кажуть, що для появи звука /ч/ треба, щоб у назві був /к/. Пан Антоненко-Давидович назвав би це втратою мовного чуття. Думку пана Пономарева Ви й без мене знаєте. Тут ви стоїте на дескриптивних позиціях. У Києві, до речі, мені іноді здається, що правильний наголос у назві станції «Либідська» роблю я та диктор метро. І це не перебільшення.
Бачите непослідовність? Якщо б погані українські лексикографи врешти почали видавати адекватні часові словники, там би обов´язково мало з´явитися «лате» з наголосом на останньому складі з відповідною приміткою, а за два покоління — вже й без, адже «так люди говорять», а так — ні!
1. Ви точно знаєте, що слово «лате» акцентується на першому складі, але це знання саме по собі доказом бути не може. Колись відомий український мовознавець пан Василь Винницький писав, що в невідмінюваних іменниках іншомовного походження акцентування в цілому відповідає наголошуванню слів тих мов, із яких вони запозичені, проте в деяких випадках на шляху запозичення є мова-посередник, яка наголос зміщує. Справді, італійці наголошують так, як ви, але для українських мовців такий доказ є прескриптивним. Далі.
2. З Ваших слів можна зрозуміти, що факт певного слововживання протягом двох поколінь є достатнім, аби «узаконити» таке слововживання всупереч законам словотворення та чергування звуків, які кажуть, що для появи звука /ч/ треба, щоб у назві був /к/. Пан Антоненко-Давидович назвав би це втратою мовного чуття. Думку пана Пономарева Ви й без мене знаєте. Тут ви стоїте на дескриптивних позиціях. У Києві, до речі, мені іноді здається, що правильний наголос у назві станції «Либідська» роблю я та диктор метро. І це не перебільшення.
Бачите непослідовність? Якщо б погані українські лексикографи врешти почали видавати адекватні часові словники, там би обов´язково мало з´явитися «лате» з наголосом на останньому складі з відповідною приміткою, а за два покоління — вже й без, адже «так люди говорять», а так — ні!